На тому кінці дроту виникла довга, якась тягуча пауза. Віра навіть подивилася на екран — чи не зірвався дзвінок? — Ой, Віро… — голос Юлі пролунав якось надто діловито. — Ну, в принципі, можна. Паша, звісно, не дуже любить робити зайві об’їзди, сама розумієш, він у мене пунктуальний до нудоти. Але гаразд, раз така ситуація… Ти тільки скажи, куди тобі зручніше буде переказати гроші за бензин? На мою картку чи прямо Паші на номер? Віра завмерла…
Подруга три роки їздила зі мною безкоштовно. А коли допомога знадобилася мені — виставила
— Віддай свій золотий ланцюжок моїй племінниці, тобі все одно нікуди його носити, — сказала свекруха. Я зробила таке, що вона просто оніміла…
— Віддай свій золотий ланцюжок моїй племінниці, тобі все одно нікуди його носити, —
Зовиця роками пояснювала мені, що я не пара її братові, а на ювілеї сказала це перед гостями. Довелося відповідати… …Це сталося під час домашнього обіду за кілька місяців до ювілею. Жанна перекинула салатницю на світлу скатертину й першою потягнулася за серветкою. — Олечко, ну хто ставить буряковий салат на самий край? У тебе вічно все не так! Вона промокнула маленьку пляму, розмазала її ще сильніше й продовжила розмову з братом…
Зовиця роками пояснювала мені, що я не пара її братові, а на ювілеї сказала
Біда прийшла звідки не чекали. Три дні тому вона пішла до банкомату зняти пенсію — вона завжди знімала готівку, не довіряючи «цим вашим пластиковим карткам», — але банкомат «заковтнув» картку. На екрані з’явилася якась помилка, а потім апарат просто повернувся до звичайного режиму, залишивши картку всередині. Ніна Петрівна розгубилася…
Опустивши очі, літня жінка благально промовила: — Люба, купи мені хлібця, адже я вже
— Це наша відпустка, Максиме. Романтична. Ми планували її пів року. Ти хочеш поселити свою матір за пів метра від нашого ліжка? А там один туалет, один душ, хропіння, розмови про недуги з ранку до ночі?…
— Це наша відпустка, Максиме. Романтична. Ми планували її пів року. Ти хочеш поселити
Чоловік віддав усі наші заощадження на квартиру брату і назвав мене «жадібною». Я взяла ножиці для риби й показала, хто тут господиня…
Чоловік віддав усі наші заощадження на квартиру брату і назвав мене «жадібною». Я взяла
— Ти ж фельдшер на швидкій, а не лікар, не лізь зі своїми порадами! — зарозуміло заявив пацієнт. Андрій мовчки зняв із його руки липучку тонометра, звук якої в тиші квартири пролунав несподівано голосно. Він акуратно згорнув манжету, поклав її в бездонну робочу скриньку й лише після цього подивився на чоловіка перед собою. Ігор Валерійович, чоловік п’ятдесяти двох років, заступник начальника відділу логістики в місцевій компанії, сидів на краю дорогого шкіряного дивана…
— Ти ж фельдшер на швидкій, а не лікар, не лізь зі своїми порадами!
— Я утримую всю вашу сімейку, і при цьому твоя мама вказуватиме мені, який крем я можу собі купити, а який ні?!… …Баночка крему стояла на кухонному столі між ними, наче речовий доказ у суді. Повітря навколо неї аж загусло — ніби перед грозою…
— Я утримую всю вашу сімейку, і при цьому твоя мама вказуватиме мені, який
— Забирай своє барахло! — крикнув свекор. Невістка вивезла все, аж до розеток… …Борис Леонідович важко переступив поріг і ніби вріс у підлогу. У передпокої було неприродно порожньо й якось гучно. Ані високого взуттєвого стелажа з темного дерева, ані пухнастого килимка під ногами, ані величезного дзеркала у важкій рамі, в яке він звик дивитися перед виходом на вулицю…
— Забирай своє барахло! — крикнув свекор. Невістка вивезла все, аж до розеток…  
Таксі стояло біля під’їзду вже п’ять хвилин, а Інга все ніяк не могла закрити валізу: блискавка чіплялася за край рушника, руки тремтіли. І вона не могла зрозуміти, від чого це — від злості чи від того дивного, майже святкового хвилювання, що підступало до горла. — Ти серйозно зараз їдеш? — Артем стояв у дверях спальні, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї так, ніби вона збиралася не на турбазу, а щонайменше на інший континент…
Таксі стояло біля під’їзду вже п’ять хвилин, а Інга все ніяк не могла закрити

You cannot copy content of this page